Ірина Дишлова.
Кожного разу, йдучи до храму, чекаєш відповідей на якісь життєві питання, вирішення різних проблем, покращення взаємостосунків, шукаєш виходу зі складних ситуацій… У кожного своє. Коли уважно слухати службу, вникати в кожне слово, а особливо прислухатися до проповідей, які завжди несуть життєву мудрість, можна знайти і пораду, і підтримку, і заспокоєння.
Цієї неділі на проповіді отець Євгеній розповідав притчу зі святого Євангелія про сіяча, яку Ісус розповів своїм учням та іншим людям, що зібралися біля нього.
«Ось вийшов сіяч сіяти. І як сіяв він зерна, упали одні край дороги, і пташки налетіли та й поклювали їх. Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, і вони швидко зійшли, бо земля була неглибока. А як сонце зійшло, то звіяли, і глибокого коріння не мавши, посохли. А інші попадали в терен, і вигнався терен. І їх поглушив. Інші ж упали на добру землю і зродили: одне в сто раз, друге в шістдесят, а третє втридцятеро. Хто має вуха, щоб слухати, хай слухає».
І учні Його приступили й сказали до Нього: «Чому притчами Ти промовляєш до них?».
А він відповів: «Тому що вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, їм же не дано. Бо хто має, то дасться йому та додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють. Затовстіло бо серце людей цих, тяжко чують вухами вони, і зажмурили очі свої, і не зрозуміти їм серцем, і не навернутись, щоб Я їх уздоровив!» Очі ж ваші блаженні, що бачать. І вуха ваші, що чують. Послухайте ж притчу про сіяча.
До кожного, хто слухає слово про Царство Боже, але не розуміє, приходить лукавий. І краде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою. А посіяне на кам’янистому ґрунті, це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його; але кореня в ньому немає, тому він не постійний; коли ж утиск або переслідування настають за слово, то він зараз спокушується. А між терен посіяне. Це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього та омана багатства заглушують слово, і воно зостається без плоду. А посіяне в добрій землі, це той, хто слухає слово і його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто разів, другий у шістдесят, а третій утридцятеро.»
Слухаючи цю притчу, кожен задумується, яким же він є зерном? Чи є користь йому й іншим від його віри, чи може він хоч чим-небудь зацікавити невіруючого і прихилити до церкви? Адже всі, хто йде до храму, повинен набувати духовного досвіду, щоб потім передати його хоч своїм дітям і онукам…
Духовний розвиток пробуджує приховані здібності людини, піднімає свідомість до нового рівня. Людині мало лише бувати в храмі, молитися і сповідатися, потрібно ще й читати корисну духовну літературу, яку можна побачити в храмі святої мучениці Вікторії. Багато цікавих книг та дисків і для дорослих, і для малих пропонують отець Євгеній з матушкою зі своєї власної бібліотеки. Та й багато хто з парафіян вже надбав у свої домашні бібліотеки безліч прекрасних духовних книг, якими з радістю діляться зі своїми друзями по церкві.
Григорій Сковорода сказав: «… Для того, щоб пізнати світ, людині, перш за все, потрібно пізнати себе як особистість. Необхідно ставити собі за мету постійно розвивати свої розумові здібності, творчі вміння і повсякчас удосконалюватися».
Ірина Дишлова.
